Як дитина вчиться керувати своєю поведінкою , Цікаві статті , Центр розвитку дитини Snail

ЯК ДИТИНА ВЧИТЬСЯ КЕРУВАТИ СВОЄЮ ПОВЕДІНКОЮ?

 

Одним з найголовніших досягнень дошкільника в період від трьох до п’яти років стане його вміння керувати своєю поведінкою. Таке вміння психологи називають довільною регуляцією поведінки. Для дитини навчитися регулювати свою поведінку – найактуальніше завдання, оскільки від його вирішення залежить її майбутній рух – навчання в школі. І батьки і вчителі початкових класів добре знають, що успіх в освоєнні нової для дитини навчальної діяльності прямо залежить від її здатності до довільної регуляції. Що краще вона розвинена, то успішніше дитина адаптується до шкільного життя.

Приблизно з трирічного віку в дітей починає формуватися більш складна внутрішня організація поведінки, більш складна будова діяльності загалом. У цей віковий період діяльність дитини усе більше викликається і спрямовується вже не окремими мотивами, які змінюються, підкріплюють один одного або конфліктують між собою. Тепер дитина може прагнути до досягнення мети, що сама собою не приваблива для неї, заради чого не-будь іншого або, навпаки, відмовитися від чого-небудь безпосередньо приємного для того, щоб досягти більш важливого або уникнути небажаного. Все це виводить на новий щабель дії дитини, роблячи їх дедалі усвідомленішими та осмисленішими.

Довільна регуляція – це завжди свідома й навмисна регуляція людиною своїх дій і вчинків, ширше – діяльності і поведінки. Довільна регуляція залежить від особливостей нервової системи й темпераменту дитини, її емоційної сфери, від того, наскільки розвинені довільна увага і пам'ять, уява, активне мовлення. Має значення й вербально-логічне мислення, без якого неможливо свідоме, цілеспрямоване, організоване поводження дитини. Нарешті, найважливіший вплив на довільну регуляцію робить складна в старшому дошкільному віці система мотивів, або Я-концепція.

Період дошкільного дитинства від трьох до п’яти – період, коли в дитини з’являються нові можливості спілкування (і в дома, і поза домашнім простором). Від процесу спілкування залежить формування системи мотивів. Тобто що активніше виражена потреба дитини в спілкуванні й що більше вона реалізована, то вище мотивація дитини. Але спілкування потребує уваги з боку дорослих. Вони мають заохочувати дитину до нього, встановивши з нею тісний почуттєво-емоційний контакт, просякнутий інтересом до дитячих проблем, бажанням обговорювати події життя дитини. Тільки повноцінне спілкування допоможе розумінню мотивів дій дитини.

Ведучи мову про «систему мотивів», маємо на увазі, що мотиви взаємозалежні, а отже, відсутність або не сформованість одного з них призводить до погіршення роботи всієї системи. Спробуємо розібратися, які мотиви властиві дитині у віці від трьох до п’яти років.

До типових мотивів дошкільника можна зарахувати мотив інтересу до світу дорослих, що спонукає дитину діяти «як дорослі», бажання бути схожим на них. До речі, це покладає неабияку відповідальність на дорослих, вимагає від них позитивних дій та уникнення в їхніх діях «вибухів», «зривів», «істерик». Інакше негативну поведінку дорослих досить швидко усвідомить дитина, наслідуючи її у своїх діях.

Вагома роль належить ігровим мотивам: невипадково будь-яка справа легко перетворюється дошкільником на гру (що швидше дорослі це візьмуть на озброєння, то простіше працюватиметься з дитиною).

Велике значення має мотив установлення й збереження позитивних стосунків з дорослим та іншими дітьми. Звідси виникає прагнення дитини зважати на думку й оцінки дорослого. Але пам’ятаємо, що слово нашої оцінки не має бути пов’язане з відчуттям у дитини її незахищеності (ми не можемо любити дитину за ту або іншу дію, вчинок, ми її любимо взагалі за те, що вона наша дитина, але нам може не подобатись її поведінка, про що ми маємо сигналізувати їй (зміною нашого тону, висловленням свого незадоволення, конкретизуючи, що саме нам не подобається в діях дитини)).

Нарешті, варто виділити й мотив самоствердження, що полягає в тому, що дитина прагне бути корисною, потрібною, значущою. Дорослі мають підтримувати будь-які бажання дитини допомогти щось зробити. Навіть тоді, коли вони переконані, що після цього обов’язково будуть переробляти або заздалегідь знають, що це краще зроблять без допомоги дитини. Дитина повинна мати час для вправляння свого бажання бути корисною. Бо від- термінування цього процесу в часі гасить дитячі бажання і спонукає її до байдужості і відсторонення від справ. Під впливом цього мотиву дитина приписує собі відомі їй позитивні якості, не піклуючись про відповідність їх дійсності (показати дійсність має дорослий, вправляючи дитину в тих чи інших діях, підкріплюючи їх словесною оцінкою). Не дивно, що дошкільники сприймають себе винятково в позитивному світлі.

Новими мотивами варто вважати пізнавальні і змагальні мотиви дошкільника. Змагальний мотив формується на базі самоствердження. Пізнавальні мотиви оформлюються до старшого дошкільного віку й стають самостійними мотивами поведінки.

Важливими в структурі мотивів дошкільника стають мотиви досягнення (успіху) і уникнення невдач, альтруїстичні мотиви. Відповідно створюються значні умови для перетворення цього конгломерату мотивів у більш-менш струнку систему.

 Вже в чотири роки у дитини з’являється співпідпорядкованість мотивів, тобто одні мотиви є більш значущими, інші – менш. Якісь з них обумовлюють поводження дитини частіше, а якісь – рідше. З чим це пов’язано? Насамперед із набуттям дитиною досвіду планувати свою діяльність, пов’язану з розвитком уяви. Уявімо собі чотирьохрічного малюка, який хоче дістати з фруктової вази, що стоїть на холодильнику, яблуко. Ваза розташована досить високо – не дотягтися, а отже, треба буде розв’язати завдання, як дотягтися до вази і дістати яблуко. Можна вдатися до способу, що відпрацьований у період раннього дитинства, - покликати маму. Але можливості психічного розвитку дитини, зокрема наявність уяви, дають змогу їй подумки представити або уявити процес одержання яблука: взяти табурет, підставити його до холодильника і дістати яблуко. Отже, у дитини є мотив – бажання спробувати яблуко і мета – дістати його, які і обумовлюють поведінку малюка.

Або: дитина, смакуючи чимось  перед кліткою у зоопарк, чекає, коли з будиночка вийде лисичка. У своїй уяві вона побачила, як це відбудеться. Відповідно, її дії, викликані інтересом до ситуації, довільні – це вона сама чекає появи лисиці.

Цей період (дошкільне дитинство) первісного, фактичного становлення особистості, період розвитку особистих «механізмів» поведінки. У дошкільні роки розвитку дитини зав’язуються пері вузли, встановлюються перші зв’язки і стосунки, які утворять нову вищу єдність суб’єкта – єдність особистості. Період дитинства є періодом фактичного становлення психологічних механізмів особистості, саме тому він так важливий для подальшого життя людини Звідси має бути підвищена увага до цього періоду  боку педагогів і батьків. Все, що не сформовано, на що не звернули увагу в подальші періоди життя, потребує значних зусиль, а іноді і неможливо закласти у поведінці дитини. Упущений час неможливо наздогнати або повернути, зусилля дорослих можуть наштовхнутись на сильну протидію та неадекватні реакції дитини. Тому намагаймося крокувати в ногу з часом дитини, щоб потім не шкодувати і не створювати конфліктні ситуації.

Приблизно з цього віку діти починають контролювати свої дії. Якщо порівняти поведінку дитини трьох і чотирьох років, то наявні ознаки «дорослості» у старших дітей. Пов’язана вона не тільки з більш досконалими навичками дітей чотирьох років, а й з їхньої організованістю, самостійністю, здатністю,  бодай поки й не завжди логічно, пояснити причини своїх учинків.

У старшому дошкільному віці діти роблять значний крок у довільній регуляції: вони можуть виявити ініціативу у разі вибору мети, стають самостійними, завзятими, але тільки за наявності позитивного емоційного тла. Слова «треба», «можна», «не можна» набувають якісно нового наповнення. Якщо раніше вони сприймаються дитиною як засіб впливу на її поводження: позитивно у разі «можна» і негативно, і у разі «треба» або «не можна», то тепер їм приділяється роль опорних точок для тих або інших дій. Дитина використовує ці слова, як правило, повторюючи їх уголос, для того щоб аргументувати своє поводження або поводження інших людей («Мені не можна залазити на пожежні сходи», або «Купатися можна, тому що вода не холодна», або «Тобі треба покласти шапку на місце, а то бабуся буде сварити»).

Формується система мотивів, з’являється домінуючий мотив і підлеглі мотиви. Наприклад, дитина забралася до шафи для того, щоб дістати цукерки (основний мотив). Побачила на полиці банку з горохом і розсипала його, бо цікаво подивитися й приємно відчувати горошини в долоньках (додатковий мотив). При цьому основний мотив (діставати цукерки) залишаться тим самим, просто відсувається до моменту реалізації попереднього мотиву. Мотивація дітей більш раннього віку ситуативна, мотиви рівноцінні – у них немає системи. У разі появи інтересу до нового об’єкта, скажімо банки з горохом, півторарічна-дворічна дитина забуває про перший мотив, тож головним і єдиним стає новий мотив.

Основними мотивами формування мотиваційної системи дошкільника виступають почуття: гостре бажання побачити, почути, довідатися, з’їсти, погладити та ін. Здатність співвіднести свої дії з низкою мотиві, усвідомлюючи основний мотив, є підстава, база для становлення спрямованості особистості. Спрямованість особистості найтіснішим чином пов’язані зі здатністю людини визначити мету своєї діяльності, поведінки і, нарешті, життя.

Становлення системи мотивів і як наслідок довільної регуляції відбувається під потужним впливом емоційної й пізнавальної сфер дитини. Відокремлювати ці процеси один від одного не можна. І це зрозуміло: негативні емоції (кепський настрій, відчуття дитиною своєї непотрібності тощо) утруднюють процес пізнання, позитивні ж, навпаки, стимулюють її. У свою чергу, потяг до пізнання, інтерес дитини до чогось вищого, яскравішого – позитивне емоційне тло. Хоча межі впливу пізнавальної та емоційної сфер визначити досить складно, надалі, як правило, одна з них впливатиме на формування спрямованості особистості. (Згадаймо, як про одних людей кажуть «він діє залежно від настрою (під впливом імпульсу)», а про решту – «він спирається на логіку»). Невипадково А. Адлер вважав, що саме в період з трьох до п’яти років складається так званий стиль життя людини.

Якщо дитина у відведений час не навчиться управляти своєю поведінкою, визначати основні пріоритети у своїй діяльності, будувати стосунки з дорослими й однолітками, зробити це надалі буде набагато важче.

У кожного віку свої завдання, і нашарування невирішених завдань на нові, більш пріоритетні, призводить до гальмування будь-якої зі сфер розвитку дитини. Так, несамостійність спричиняє труднощі в організації своєї діяльності, невміння спілкуватися з однолітками призводить до проблем адаптації в новому колективі, недостатньо сформований самоконтроль позначається на якості засвоєння дитиною навчальної програми.

Старший дошкільник здатний чітко усвідомлювати мотиви, які керують його поведінкою, тобто, просто кажучи, може пояснити, чому він чинить так чи інакше, що перебуває за його діями або намірами. Ця здатність також бере початок у більше ранній період, тобто в три-п’ять років.

Розмова про вміння керувати своєю поведінкою була би неповторною, якщо б ми не торкнулися ще однієї категорії – моральної. Дитина, засвоюючи норми і правила середовища, в якому живе (грає, спілкується, вчиться), вишиковує певну шкалу цінностей: це можна, а це не можна, так прийнято чинити, а так – ні і т.п. У три-п’ять років «можна – не можна» ще досить рухливі, і саме цим пояснюється «аморальне» поводження дитини. Але мине небагато часу, і розподіл на шкалі цінностей стане відносно стабільним та послідовним: дитина досить чітко засвоїть причинно-наслідкові зв’язки своїх вчинків. 


Наші контакти:

096 416 00 74

063 838 33 13